Про що цей проект

​

ГУЛАГ. Свідки — документальний проєкт

про несплачений борг, залишений тоталітарною системою.

це не просто історія про репресії.
Це дослідження того, як неосмислений тоталітаризм

продовжує живити нове насильство;

як мовчання — персональне, суспільне, державне —

дозволяє повторення злочину;

як сучасна Росія експортує модель ГУЛАГу в теперішній час: через фільтраційні табори, тортури, депортації, примусову мобілізацію та знищення ідентичності.

Це проєкт про памʼять — і про те,

чому памʼять може бути формою опору.

​

 

Відсутність покаяння

Після розпаду СРСР не було «Нюрнберзького процесу».
Не було публічного осуду, покарання катів, відшкодування жертвам.
Ті, хто будував ГУЛАГ, стали «героями праці».
А ті, хто вижив у таборах, — або мовчали, або жили з почуттям провини.

Коли злочини не осмислюються — вони повторюються.
Сьогодні вони повертаються в новій формі: як агресія, «імперська справедливість» і «денацифікація».

​

 

ГУЛАГ як модель управління

ГУЛАГ — це не лише табори. Це система, що формувалася через страх, донос, насильство і мовчання.
Ця модель не зникла. Вона переродилася у ФСБ, в автократичну державу, в анексію Криму, в Бучу.

Сучасна війна — не збій системи. Це її пряме продовження.
Це результат логіки, яка десятиліттями перетворювала людину на безсловесного гвинтика.

​

 

Імперська пам’ять як отруєний фундамент

Росія ніколи не визнала, що була не лише переможницею у війні, а й державою, що здійснювала злочини.
Не визнала своєї імперської сутності. І саме тому намагається повторити імперію знову.

Несплачений борг ГУЛАГу — це також і борг перед Україною, Грузією, Чечнею, Балтією…​